Талiсман - Страница 176

176

— Чую, — повільно вимовив Джек. Закляті Землі. Від однієї тільки назви волосся на руках і потилиці ставало дибки. — Отже, ніхто не знає, які вони?

— Напевне? Ні, — відповів Андерс. — Але якщо хоча б чверть із того, що я чув, правда…

— А що ти чув?

— Там водяться такі жахіття, що порівняно з ними копальні Орріса видаються нормальними. Там є вогняні кулі, що мчать через пагорби і порожні місцини, залишаючи по собі довгі чорні сліди — тобто вдень вони чорні, а вночі, як я чув, світяться. Якщо людина підійде надто близько до однієї з цих куль, то захво́ріє тяжко. Вона втратить волосся, і все тіло її вкриється виразками, а тоді вона почне блювати; часом від цього стає легше, але найчастіше вона блює і блює, аж доки не розривається шлунок, лускає горло і…

Андерс підскочив.

— Мій Володарю! Що з вами? Ви щось помітили у вікні? Ви побачили привида на цих двічі проклятих рейках?

Андерс перелякано вдивлявся у вікно.

«Променева хвороба, — подумав Джек. — Він нічого про неї не знає, але щойно описав симптоми променевої хвороби, всі до найменших подробиць».

Минулого року вони на уроках фізики вивчали і ядерну зброю, і наслідки радіації, а через те, що його мати вряди-годи брала участь у протестах проти дослідження ядерної зброї й побудови нових атомних електростанцій, Джек дуже серйозно ставився до всього цього.

«Як чудово, — подумав він, — як чудово променева хвороба поєднується з ідеєю Заклятих Земель!»

Тоді Джек збагнув іще дещо: на захід звідси проводилися перші тести — саме там, на башті, підвісили, а тоді й підірвали прототип бомби, яку потім скинули на Хіросіму. Ще там збудували справжнісіньке містечко, яке населили манекенами і яке той вибух знищив, аби військові могли більш-менш зрозуміти, які наслідки має ядерний вибух і до чого насправді призведе вогняний смерч. Зрештою, вони повернулися в Юту та Неваду, на справжні Американські Території, і повторили ці тести вже під землею. Джек знав, що там простягаються безкраї обшири державної землі з безліччю пагорбів та пригірків зі скелястими пустирями і бомби — це далеко не все, що вони там досліджували.

Скільки такого гівна Слоут перенесе сюди, якщо королева помре? Скільки такого гівна він уже переніс? Ця залізнична станція — частина системи доставки?

— Ви маєте поганий вигляд, мій Володарю, взагалі кепський. Ви білий, як простирадло. Закладаюся, тако воно і є!

— Усе гаразд, — повільно вимовив Джек. — Сідай. Продовжуй розповідати. І розкури люльку, бо вона вже згасла.

Андерс дістав люльку з рота, розкурив її і знову перевів погляд із Джека на вікно… тепер його обличчя було не просто похмурим — воно наповнилося страхом.

— Але дуже скоро, гадаю, я дізнаюся, які з історій правдиві.

— Тобто?

— Завтра з першими променями сонця я помандрую через Закляті Землі, — відповів Андерс. — Я поведу диявольську машину Морґана з Орріса, що зараз стоїть у сараї, через Закляті Землі. І тільки Бог знає, які диявольські механізми я візьму із собою.

Джек витріщився на нього, серце його забилося швидше, кров ударила в голову.

— Куди? Наскільки далеко? До океану? До великої води?

Андерс повільно кивнув.

— Еге ж. До води. І… — голос його понизився, обернувся на безсилий шепіт. Погляд знову повернувся до темних вікон, наче він боявся, що якийсь невідомий монстр причаївся там і спостерігає й ловить кожне його слово. — І там Морґан зустріне мене, і ми віднесемо його добро.

— Куди? — запитав Джек.

— До Чорного Готелю, — завершив Андерс тихим, сповненим тремтіння голосом.

6

Джекові враз захотілося зайтися диким реготом. Чорний Готель — звучить, як назва похмурого містичного роману. Хоча… хоча… це ж усе почалося в готелі, так? «Альгамбра» в Нью-Гемпширі, на березі Атлантичного океану. Може, тепер є інший готель, таке ж вікторіанське громаддя на березі Тихого океану? Може, там і має завершитися його довга дивна мандрівка? У якомусь аналозі «Альгамбри» з паршивим парком розваг неподалік? Ця думка була до страшного переконливою. Якимось дивним, але незаперечним чином вона поєднувалася з ідеєю Двійників і Двоякості…

— Чому ти так на мене дивишся, мій Володарю?

Голос Андерса був схвильованим і засмученим. Джек швидко відвів погляд.

— Вибач. Я просто замислився.

Він підбадьорливо всміхнувся, і колишній наглядач стайні спробував відповісти йому тим самим.

— І я хочу, щоб ти перестав мене так називати.

— Називати як, мій Володарю?

— Мій Володарю.

— Мій Володарю, — Андерс виглядав збентеженим.

Він не повторював луною слова Джека, він просив пояснень. У Джека виникло відчуття, що він має прискорити це все, інакше вони так і застрягнуть посеред жарту «Хто на першій? Хто на другій?».

— Не має значення, — нахилився вперед Джек. — Я хочу, щоб ти все мені розповів. Зможеш це зробити?

— Спробую, мій Володарю, — сказав Андерс.

7

Спершу йому було важко підбирати слова. Самотній чоловік, життя котрого минуло на Зовнішніх Форпостах, він не звик до балачок. А тепер йому наказував говорити той, кого він уважав особою королівської крові — майже бог. Однак потроху старий почав говорити швидше, і під кінець його неповної, але захопливої історії слова текли рікою. Джек без найменших зусиль зрозумів почуте, незважаючи на акцент чоловіка, який у його свідомості трансформувався у щось схоже на роберто-бернсівську гаркавість.

Андерс знав Морґана, бо той, кажучи простими словами, був Володарем Зовнішніх Форпостів. Його справжньому титулу, Морґан із Орріса, бракувало величі, але насправді обидва означали одне й те саме. Орріс — найпівденніше військове містечко Зовнішніх Форпостів — був єдиною впорядкованою частиною величезних трав’янистих просторів. Оскільки Морґан неподільно керував Оррісом, він же, за визначенням, керував і рештою Зовнішніх Форпостів. А ще за останні п’ятнадцять років погані Во́вки потягнулися до Морґана. Спершу це важило мало, бо до Морґана приєдналося лише кілька поганих (окрім цього слова, Андерс видав іще якийсь звук, який Джек інтерпретував як скажених) Во́вків. Але в наступні роки їхня кількість тільки зростала, і Андерс розповідав, що чув історії, буцімто, відколи королева захворіла, понад половину зграї чабанів-перевертнів вразила недуга. За словами Андерса, не тільки ці істоти корилися волі Морґана з Орріса. Були й інші. Гірше того, деякі з них могли одним поглядом звести людину з розуму.

176