Талiсман - Страница 140

140

— Ну що ж, під… — почав був Сонні, та більше він не встиг нічого сказати.

Відколи Вовка з Джеком запхали сюди, Сонні постійно діставав його. У Сонні Сінґера було хитре темне обличчя, і він дуже хотів скидатися на Сонячного Ґарднера (і чим швидше, тим краще). Це Сонні Сінґер придумав чарівне прізвисько «плюгавчик». Поза сумнівом, саме йому належала ідея обісцяти їхні ліжка.

Джек виставив уперед правий кулак, і хоча він не розмахувався так, як Гек Баст, а все ж плавно й сильно вдарив просто з ліктя. Його кулак торкнувся носа Сонні. Пролунав гучний хруск. Цієї миті Джек відчув абсолютне задоволення.

— Ось так тобі! — вигукнув він і витягнув ногу з унітаза.

Широченна посмішка з’явилася на обличчі хлопчика, і він щосили спрямував свої думки до Вовка:

«У нас не все так погано, Вовку — ти зламав одному виблядку руку, а я зламав іншому носа».

Сонні заточився назад. Він кричав, кров стікала йому крізь пальці. Джек вийшов із кабінки і стиснув кулаки перед собою, імітуючи Джона Л. Саллівана.

— Я казав тобі бути обережнішим зі мною, Сонні. Тепер я навчу тебе казати «алілуя».

— Геку! — волав Сонні. — Енді! Кейсі! Хто-небудь!

— Сонні, твій голос звучить налякано, — сказав Джек.

— Я не знаю, чому…

А тоді щось — щось важке, наче ящик цегли — гепнулося йому на спину і швиргонуло Джека в одне з дзеркал над раковинами. Якби воно було скляним, то розбилося і сильно поранило б Джека, та саме це було зробленим зі шліфованої сталі. Самогубствам не місце в «Домі Сонця».

Джек устиг підвести одну руку й трохи пом’якшити удар, але його все ще хитало, коли він озирнувся й побачив Гека Баста, який щирився до нього. Гек Баст ударив його гіпсом на правій руці.

Коли Джек глянув на Гека, його пройняло жахливе, нудотне усвідомлення. «Це був ти!»

— Це страх, як боляче, — сказав Гек, тримаючи загіпсовану праву руку в лівій. — Але воно того варте, плюгавчику. — Він рушив уперед.

Це був ти! Це ти стояв над Фердом в іншому світі й шмагав його до смерті. Це був ти, ти був ґаргульєю, то твій Двійник!

Лють, гаряча, наче сором, охопила Джека. Коли Гек підійшов ближче, Джек притулився до раковини, міцно обперся об її край обома руками і в стрибку виставив ноги вперед. Джекові стопи вдарили Гека просто в груди, і той, зігнувшись, полетів у відчинену кабіну. Черевик, який повернувся до Індіани просто в унітаз, лишив чіткий мокрий слід на білому гольфі Гека. Здоровань із плюскотом приземлився в туалет і здавався враженим. Його гіпс ударився об порцеляну.

Тепер підбігли й інші. Вовк намагався підвестися. Волосся звисало йому на обличчя. Сонні рушив до нього, затискаючи однією рукою носа, що досі кривавив, із очевидним наміром повалити Вовка назад.

— О так, тільки спробуй підійти і доторкнутися до нього, Сонні, — м’яко сказав Джек, і Сонні покірно відступив.

Джек схопив Вовка за руку і допоміг йому підвестися. Наче уві сні бачив він, що Вовк повернувся ще волохатішим, ніж був.

Це все бентежить його. Все прискорює Перевтілення, і, Господи, це ніколи не закінчиться… ніколи… ніколи…

Вони з Вовком позадкували від нападників — Ворвіка, Кейсі, Педерсона, Пібоді та Сінґера — у задній кінець туалету. Гек виходив із кабінки, в яку його штовхнув Джек, і тут хлопчик побачив дещо інше. Вони перенеслися з четвертої кабінки в ряду. Гек Баст виходив з п’ятої. У тому, іншому, світі вони пройшли рівно стільки, скільки треба, щоб потрапити в іншу кабінку.

— Вони там трахалися! — закричав Сонні, і слова його звучали змазано і гугняво. — Відсталий і гарнюня! Ворвік і я спіймали їх з голими членами!

Джек доторкнувся сідницями до холодних кахлів. Нікуди більше тікати. Він відпустив причмеленого Вовка, який жалюгідно осів, і звів кулаки.

— Уперед, — сказав він. — Хто перший?

— Збираєшся впоратися з нами усіма? — поцікавився Педерсон.

— Якщо доведеться, впораюся, — відповів Джек. — Що ви зробите, потягнете мене до Ісуса? Ну ж бо!

Спалах тривоги сяйнув на обличчі Педерсена; відвертий страх — в очах Кейсі. Вони зупинилися. Вони зупинилися… вони справді зупинилися. На мить Джек відчув дику, божевільну надію. Хлопці дивилися на нього з тривожною непевністю, як люди на скаженого собаку, якого вони, звісно, можуть здолати… але який спершу добряче покусає когось.

— Відійдіть, хлопці, — пролунав владний, соковитий голос, і всі вони покірно відступили, а на їхніх обличчях заграло полегшення. Прийшов Превелебний Ґарднер. Ґарднер точно знає, що робити.

Він підійшов до затиснутих у куток хлопців. Цього ранку він вбрався у вугільно-чорні слакси і білу атласну сорочку із широкими, майже байронічними рукавами. У руці він тримав чорний футляр зі шприцом.

Він глянув на Джека і зітхнув.

— Джеку, ти знаєш, що каже Біблія про гомосексуалізм?

Джек вишкірився до нього. Ґарднер сумно кивнув, ніби на більше й не сподівався.

— Авжеж, усі хлопці погані, — сказав він. — Це аксіома.

Він розкрив футляр. Шприц зблиснув.

— Гадаю, ти і твій друг робили дещо навіть гірше, ніж содомія, — вів далі Ґарднер соковитим скрушним тоном. — Певно, ви побували в тих місцях, куди можна ходити лише старшим і кращим.

Сонні Сінґер і Гектор Баст вражено, збентежено перезирнулися.

— Боюся, що частина цього зла… цього збочення… це моя провина. — Він витягнув шприц, зиркнув на нього, а тоді витягнув пляшечку з ліками. Він віддав футляр Ворвіку і наповнив шприц. — Я ніколи не вважав, що моїх хлопців треба змушувати сповідатися, але без сповіді не може бути справжнього навернення до Христа, а без навернення до Христа зло дужчатиме. І хоча я глибоко про це шкодую, але, гадаю, що цього разу закінчилася пора прохань, тепер настав час для наказів в ім’я Господа. Педерсоне. Пібоді. Ворвіку. Кейсі. Тримайте їх!

140