Талiсман - Страница 139

139

«Чотири фути праворуч, — подумав він і відчув, як його виповнює жах. — Всього-на-всього — якихось чотири фути праворуч. Якби Вовк зробив так, як я йому сказав…»

Якби Вовк зробив так, як йому сказав Джек, вони б перенеслися з першої кабінки. А якби вони вчинили саме так, то на Територіях потрапили б прямісінько в провалля. Його ноги підкосилися. Він знову схопився за Вовка — цього разу, щоб втриматися. Вовк неуважно підхопив хлопчика. Широкі очі перевертня світилися яскраво-помаранчево. На його обличчі читалися відчай і страх.

— Це Копальня, Джекі.

Побачене здавалося Джеку відкритою молібденовою шахтою, яку вони з мамою відвідали три зими тому на канікулах у Колорадо. Вони приїхали до Вейла кататися на лижах, але одного дня було настільки холодно, що вони вирішили приєднатися до автобусної екскурсії на Континентальні мінеральні молібденові шахти біля містечка Сайдвайндер. «Як на мене, це схоже на Геєну, Джекі, — сказала вона, визираючи крізь замерзлі вікна автобуса. І погляд її був замріяним і сумним. — Я б хотіла, аби такі місця позачиняли, геть усі. Вони витягують із земних надр вогонь і руйнування. Це Геєна, так і є».

Густі, задушливі змійки диму здіймалися з глибин Копальні. Товсті жили якогось отруйного зеленого металу помережили її стіни. До іншого краю провалля було з півмилі. Униз вела спіральна дорога. Джек бачив людей, що ходили тією дорогою вгору і вниз.

Це також була в’язниця, як і «Дім Сонця», а люди, яких він бачив, — в’язні та їхні наглядачі. В’язні були голими й запряженими парами у вози, у яких лежали шматки тієї зеленої олійної руди. Їхні обличчя перекосив біль. Їхні обличчя запорошила кіптява. Їхні обличчя спотворювали червоні виразки.

Наглядачі крокували за ними, і Джек з тупим жахом побачив, що вони не люди. Нізащо у світі їх не можна було назвати людьми. Тіла їхні — згорблені і скручені, руки — ратиці, а вуха — гострі, як у містера Спока. «Боже, та це ж ґаргульї! — подумав він. — Усі ці почвари з нічних жахіть, що прикрашають французькі собори. У мами була книжка зі світлинами всіх соборів, і Джек гадав, що вони роздивляться її до кінця. Але мама змінила своє рішення, коли Джеку наснився поганий сон і він упісявся. То невже ж вони звідси?Невже хтось побачив їх тут? Хтось із Середньовіччя перенісся сюди, побачив це місце і подумав, що це видіння пекла?»

От тільки це не видіння. Ґаргульї мали батоги. І попри гуркіт коліс та постійне тріщання скель під впливом нестерпного тепла, Джек чув свист і удари їхніх батогів. Джек і Вовк побачили, як група людей зупинилася біля вершини спіральної дороги. Голови в них були схилені, сухожилля на шиї — натягнуте і випнуте, а ноги тремтіли від утоми.

Їх стерегла почвара — зігнуте чудовисько у пов’язці на стегнах. Із жалюгідної плоті на хребцях проростала уривчаста лінія жорсткого волосся. Спершу істота вдарила батогом одного з в’язнів, тоді — іншого, а тоді закричала якоюсь писклявою мовою, від якої Джекові здавалося, ніби в його голову забивають цвяхи болю. На торочках батога Джек побачив такі самі срібні намистини, що й в Озмонда, і не встиг він моргнути, як рука одного з в’язнів розірвалася, а потилиця іншого обернулася на криваве місиво.

Чоловіки закричали, а тоді ще дужче потягли візки далі. Їхня кров була найглибшою барвою у жовтуватому мóроці. Почвара пищала і вищала, здійняла сіру лускату руку й заходилася вимахувати батогом над головами рабів. Останнім конвульсивним ривком їм удалося витягнути візок на потрібний рівень. Один із виснажених в’язнів упав навколішки, а візок, що котився вперед, розпластав його по землі. Одне з коліс проїхало по спині нещасного. Джек почув, як тріснув хребет в’язня. Так звучить постріл стартового пістолета на перегонах.

Ґаргулья люто закричала, коли візок покотився й перевернувся, викинувши свій вантаж на потріскану, суху і розщеплену землю на верхівці Копальні. За два стрімкі кроки потвора досягла в’язня і здійняла батіг.

Цієї миті смертельно поранений чоловік повернув голову і глянув Джеку Сойєру в очі.

То був Ферд Дженклов. Вовк також побачив це. Вони схопилися один за одного. І перенеслися назад.

5

Вони опинилися в тісному зачиненому просторі — у туалетній кабінці, по суті — і Джек ледь-ледь міг дихати через те, що Вовк схопив його в залізні обійми. Одна нога в нього була мокрою. Хлопчик якось примудрився перенестися назад, ставши однією ногою в унітаз. Шикарно. «З Конаном-Варваром такого точно ніколи не траплялося», — сумно подумав Джек.

— Джеку, ні, Джеку, ні, Копальня, там Копальня, ні, Джеку…

— Годі! Годі, Вовку! Ми повернулися!

— Ні, ні, н…

Вовк раптом змовк і повільно розплющив очі.

— Повернулися?

— Присягаюся, просто тут і зараз, відпусти мене, бо ти зламаєш мені ребра і, крім того, моя нога застряла в клятому…

Двері між коридором і туалетом з тріском розчахнулися. Вони так сильно вдарилися об кахлеву стіну, що матові шибки скляної вставки розбилися.

Двері кабінки прочинилися. Енді Ворвік зиркнув на них і промовив три злих, зневажливих слова:

— Ви йобані педики.

Він схопив враженого Вовка за картату сорочку і витягнув із кабінки. Вовкові штани зачепилися за сталевий гак, на якому висів туалетний папір, і витягнули його зі стіни. Гак упав. Рулон туалетного паперу, не розгортаючись, покотився підлогою. Ворвік штовхнув Вовка до раковин, що розташовувалися саме на висоті його геніталій. Вовк упав на підлогу, стискаючи забите місце. Ворвік повернувся до Джека, і враз Сонні Сінґер з’явився біля дверей кабінки. Він зайшов усередину і витягнув Джека за сорочку.

139