Талiсман - Страница 141

К оглавлению

141

За його наказом хлопці кинулися вперед, як дресировані собаки. Джек устиг один раз вдарити Пібоді, але потім його руки схопили і зафіксували.

— Дайте беді бдарити його! — кричав Сонні новим, гугнявим голосом. Він ліктями прокладав собі шлях крізь натовп вражених хлопців. Його очі світилися ненавистю. — Я хочу бдарити його!

— Не зараз, — сказав Ґарднер. — Можливо, пізніше. Ми помолимося за нього, правда, Сонні?

— Ага. — Блиск очей Сонні став гарячковим. — Я буду болитися за нього бесь день.

Як людина, що прокидається від дуже довгої сплячки, Вовк загарчав і роззирнувся. Він побачив, що Джека тримають, побачив голку шприца і відірвав руку Педерсона від Джека, ніби та рука була дитячою. Несподівано гучне ревіння вирвалося з його горла.

— Ні! Відпустіть ЙОГО!

Плавно і граційно пританцьовуючи, Ґарднер підійшов до Вовка зі спини. Цієї миті він нагадав Джекові Озмонда, коли той накинувся на візника у брудній стайні. Голка сяйнула й увійшла в плоть. Вовк обернувся і закричав, ніби його щось вжалило… По суті, саме так і було. Він спробував вибити шприц, але Ґарднер легко ухилився.

Хлопці, які дивилися на все трохи затуманеним поглядом «Дому Сонця», стривожено позадкували до дверей. Їм не хотілося, щоб на них вилилася хоч крихта люті великого простуватого Вовка.

— Відпустіть ЙОГО! Відпустіть… його… відпустіть…

— Вовку!

— Джеку… Джекі…

Вовк здивовано глянув на нього, і його очі мінилися, як дивовижні калейдоскопи — від горіхового до помаранчевого і до брудно-червоного. Він простягнув волохаті руки до Джека, а тоді Гектор Баст став за ним і штовхнув його на підлогу.

— Вовку! Вовку! — Джек дивився на нього вологими, шаленими очима. — Якщо ти вбив його, сучий сину…

— Тсс, містере Паркер, — прошепотів Ґарднер йому на вухо, і Джек відчув, як голка входить у передпліччя. — Зберігай спокій. Ми проллємо трохи сонячного світла у твою душу. А тоді, може, й подивимося, як тобі сподобається тягнути вантажені візочки вгору спіральною дорогою. Скажеш «алілуя»?

У темне забуття за ним рушило одне-єдине слово.

Алілуя… алілуя… алілуя…

Розділ двадцять шостий
Вовк у ящику


1

Джек прокинувся задовго до того, як інші дізналися про це, але усвідомлення думки, хто він, що трапилося і в якій ситуації він опинився, з’являлося поступово — він почувався, як солдат, що пережив нищівний і тривалий артобстріл. Місце на руці, куди ґарднер зробив ін’єкцію, свербіло. Голова боліла так сильно, що здавалося, ніби його очні яблука пульсували. Нестерпно хотілося пити.

Сходами усвідомлення він піднявся іще на одну сходинку, коли спробував торкнутися зболеного правого плеча лівою рукою. Не зміг. Причина полягала в тому, що руки були чимось притиснуті до тіла. Він відчував запах старої запліснявілої парусини — так міг пахнути бойскаутський намет, який знайшли на даху через багато темних років. І тільки тоді він збагнув, що на ньому (хоча вже хвилин десять одуріло дивився на цю річ з-під опущених повік). Гамівна сорочка.

«Ферд збагнув би швидше, Джекі», — подумав він, і згадка про Ферда допомогла йому сфокусуватися, хоча голова й досі розколювалася. Він трохи ворухнувся, і гвинти болю в голові та свербіж у руці змусили застогнати. Він нічого не міг вдіяти.

Гек Баст:

— Він прокидається.

Сонячний Ґарднер:

— Ні, ще зарано. Я йому вколов таку дозу, якої б вистачило і на дорослого алігатора. Він буде непритомний щонайменше до дев’ятої вечора. Йому просто щось сниться. Геку, я хочу щоб ти пішов нагору і послухав цього вечора сповіді хлопчиків. Скажи їм, що сьогодні вечірньої проповіді не буде. Мені треба на літак, і це лише початок, можливо, дуже довгої ночі. Сонні, ти залишися і допоможи мені з бухгалтерією.

Гек:

— Але він точно прокидається.

Сонячний:

— Іди, Геку. І хай Бобі Пібоді перевірить Вовка.

Сонні (гигикнувши):

— Йому не надто подобається, еге ж?

«Ох, Вовк, вони забрали його назад у Ящик, — засумував Джек. — Мені так шкода… моя вина… в усьому цьому моя вина…»

— Одержимим пеклом рідко подобається шлях до спасіння, — почув Джек Ґарднерові слова. — Коли диявол у ньому помиратиме, він волатиме. Йди, Геку.

— Так сер, Превелебний Ґарднере.

Джек почув, але не побачив, як Гек пішов геть. Він досі не наважувався розплющити очі.


2

Вовка запхали в грубо зроблений Ящик (зварений кустарно і зачинений на засув), як жертву передчасного поховання в залізну труну. Він вив весь день, збив у кров кулаки об стінки Ящика, гупав ногами об подвійний засув, об кришку своєї труни, схожу на дверцята голландської пічки, аж доки хвилі болю, що котилися ногами вгору, не досягли паху. Він не вибереться звідси, хоч як сильно він не гатив би кулаками чи копав ногами залізо. Вовк це знав. Так само знав він і те, що його не випустять тільки через його крик. Але він не міг нічого із собою вдіяти. Во́вки понад усе на світі ненавидять сидіти під замком.

Його крики лунали «Домом Сонця», прилеглими територіями і навіть полями, що розляглися неподалік. Хлопчики, які їх чули, знервовано ззиралися і мовчали.

— Я бачив його сьогодні вранці в туалеті, він злетів з котушок, — тихим знервованим голосом звірився Рой Овдерсфельт Мортону.

— Вони і справді полірували одне одному торпеди, як казав Сонні? — спитав Мортон.

Ще один Вовків крик долинув із присадкуватого залізного Ящика, і хлопчики зиркнули в той бік.

141