Талiсман - Страница 138

138

Вовк запитально глянув на Джека. Джек кивнув. Вовк підвівся і вийшов із кімнати. Педерсон зиркнув угору, побачив, як Вовк пішов через коридор у довгу, вузьку вбиральню, і повернувся до журналу.

Джек дорахував до шістдесяти, а тоді змусив себе ще раз дорахувати до шістдесяти. Це були найдовші дві хвилини у його житті. Він до смерті боявся, що Сонні й Гек повернуться до спільної кімнати й накажуть хлопцям іти до вантажівок, а він би хотів потрапити у туалет до того, як це трапиться. Але Педерсон не дурний. І якщо Джек піде за Вовком надто швидко, Педерсен може щось запідозрити.

Нарешті Джек підвівся і пройшов через кімнату до дверей. Здавалося, що вони недосяжно далеко, і його важкі ноги нітрохи не наближаються до мети. Ніби це оптична ілюзія. Педерсон підвів погляд.

— Куди йдеш, плюгавчику?

— До вбиральні, — відповів Джек.

Язик у нього пересох. Хлопчик чув, що іноді в людей від страху пересихає в роті, але щоб засох язик?

— Вони за хвилину піднімуться, — сказав Педерсон, кивнувши в кінець коридору, до сходів, що вели до каплиці, на студію і в кабінет Ґарднера. — Краще потерпи і полий Дальнє Поле.

— Мені треба покакати, — відчайдушно сказав Джек.

Ну звісно. А ще ти і твій великий дурний друг любите трохи посмикати одне одного за пісюни перед початком робочого дня. Просто щоб збадьоритися. Ану йди сідай.

— Ну гаразд, іди, — сердито сказав Педерсон. — Нічого стояти тут і пашталакати про це.

Він повернувся до журналу. Джек пройшов коридором і зайшов у туалет.

3

Вовк обрав неправильну кабінку. Він стояв посеред ряду, і його великі незграбні робочі черевики стирчали з-під дверей. Помилитися було неможливо. Джек зайшов усередину. Вони двоє зайняли всю кабінку, і Джек відчув сильний тваринний запах Вовка.

— Добре, — сказав Джек. — Спробуймо.

— Джеку, мені страшно.

Джек тремтливо засміявся.

— Мені також.

— Як же ми…

— Не знаю. Дай мені руки.

Це здавалося непоганим початком. Вовк поклав волохаті руки — практично лапи — у Джекові долоні, і хлопчик відчув, як надприродна сила переходить із Вовкових рук у його власні. Зрештою, не вся Вовкова сила зникла. Вона просто сховалася в глибині, наче джерело, що ховається під землю надто спекотної пори. Джек заплющив очі.

— Хочу повернутися, — сказав він. — Хочу повернутися, Вовку, Допоможи мені!

— Обов’язково, — видихнув Вовк. — Зроблю все, що зможу. Вовк!

— Просто тут і зараз.

— Просто тут і зараз!

Джек сильніше стиснув Вовкові руки-лапи. Він відчував запах лізолу. Чув, як їде машина. Дзеленчить телефон. Він подумав: «Я п’ю магічний сік. Подумки я п’ю його, просто тут і зараз п’ю його, відчуваю його запах, такий бузковий, густий і незвичний, відчуваю його смак. Від нього стискається горло…»

Коли смак заполонив рот, світ навколо них і під ними захитався. Вовк вигукнув:

— Джекі, працює!

Цей вигук послабив напружену зосередженість хлопчика, і на секунду Джек усвідомив, що це всього-на-всього трюк. Це як намагатися заснути, рахуючи овець. І тоді світ знову набув чітких обрисів. Запах лізолу повернувся. Краєм вуха він почув, як хтось роздратовано відповідає по телефону:

— Так, алло, хто це?

Не зважай, це не трюк, зовсім не трюк — це магія. Це магія, і вона мені вдавалася раніше, коли я був маленьким, і тепер я знову володію нею. Спіді казав так, і сліпий співак також казав так. МАГІЧНИЙ СІК У МОЇЙ ГОЛОВІ…

Він полинув туди, зібравши всю силу волі… і легкість, із якою вони перенеслися, вразила Джека. Ніби ти спрямував удар кулака на шматок граніту, який насправді виявився вправно розмальованим пап’є-маше. Ти гадав, що цей удар розтрощить кісточки твоїх пальців, а натомість — не зустрічаєш жодного спротиву…

4

Джек міцно заплющив очі, і йому здалося, що підлога під ногами розсипалася… а тоді зовсім зникла.

«От лайно, ми таки точно впадемо», — понуро подумав він.

Але насправді то було не падіння, а тільки легке сповзання. Уже за мить вони з Вовком міцно стояли, і не на кахлях туалету, а на землі.

Усюди тхнуло сіркою і смерділо так, наче тут розлилися стічні води. Запах був жахливим, і Джек подумав, що це кінець усім надіям.

— Джейсоне! Що за сморід? — стогнав Вовк. — О Джейсоне, цей сморід, не можу лишатися тут, Джекі, не можу лишатися…

Джек розплющив очі. Тієї ж миті Вовк відпустив його руки і навмання побрів уперед із міцно заплющеними очима. Джек побачив, як недоладні Вовкові чіноси й картата сорочка змінилися на комбінезон «Ошкош». Вовкулака носив саме його, коли Джек уперше зустрівся з великим чабаном. Окуляри Джона Леннона зникли. І…

…і Вовк рухався до краю прірви, що була менш ніж за чотири фути від нього.

— Вовку! — кинувся вперед Джек і обійняв Вовка за талію. — Вовку, ні!

— Джекі, не можу залишатися, — простогнав Вовк. — Це Копальня, одна з Копалень. Морґан створив це місце, ох, я чув, що Морґан створив його, я відчуваю запах…

— Вовку, тут урвище, ти впадеш!

Вовк розплющив очі. Щелепа перевертня відвисла, коли він побачив задимлене провалля просто під їхніми ногами. У найглибших захмарних глибинах червоне полум’я блимало, наче запалені очі.

— Копальня, — простогнав Вовк. — О Джекі, це Копальня. Там, унизу, — печі Чорного Серця. Чорне Серце всередині світу. Не можу лишатися, Джекі, це найгірше з усіх місць.

Перша думка Джека, від якої його пройняло холодом, була про те, що географія Територій та Індіани не збігається. Вони з Вовком стоять на межі Копалень і зазирають у пекло, чи то пак Чорне Серце, всередині світу. У «Домі Сонця» не було жодного місця, яке б відповідало цьому урвищу, цій жахливій Копальні.

138