Талiсман - Страница 194

К оглавлению

194

— Джеку, тобі краще зменшити швидкість.

До воріт залишалося не більше ніж сто п’ятдесят ярдів. За ними гули голоси.

— Кру-ХООМ! Газ-два! Три-ЧОТИРИ! Кру-ХООМ!

Джек знову подумав про звіролюдей Веллса і здригнувся.

— Не вийде, друзяко. Ми виламаємо ворота. Ти якраз встигнеш проспівати «Рибне привітання».

— Джеку, ти збожеволів!

— Я знаю.

Сотня ярдів. Батареї гуготіли. Блакитна іскра шипіла і стрибала врізнобіч. З обох боків від них тягнулася гола земля. «Ніякої пшениці, — подумав Джек. — Якби Ноель Ковард написав п’єсу про Морґана Слоута, гадаю, він назвав би її “Зогнила душа”».

— Джеку, а раптом цей маленький паршивий потяг зійде з рейок?

— Що ж, гадаю, це можливо, — промовив Джек.

— А що, як він виламає ворота, а там рейки просто… закінчаться?

— Тоді він перевернеться на нас, чи не так?

П’ятдесят ярдів.

— Джеку, ти що, справді втратив здоровий глузд?

— Напевно так. Річарде, зніми свій автомат із запобіжника.

Річард послухався.

Гуркіт… бурчання… крокування людей… скрипіння шкіри… крики… нелюдський волаючий регіт, від якого Річард зіщулився. А тоді Джек помітив в очах друга цілковиту рішучість, що змусила його гордо посміхнутися. Він битиметься зі мною — старий добрий Раціональний Річард, чи ні, але він дійсно битиметься зі мною.

Двадцять п’ять ярдів.

Крики… верески… накази… і жахливий зміїний крик: «ГроооооООООО!» — від якого волосся на потилиці Джека стало дибки.

— Якщо ми звідси виберемося, — сказав Джек. — Я куплю тобі «чілі-дог» у «Дейрі Квіні».

— Я зараз блювону, — прокричав Річард і — дивовижно — зареготав. Цієї миті нездорова жовтизна начебто трохи зійшла з його обличчя.

П’ять ярдів — ворота з товстих колод виглядали міцними, так, дуже міцними, і Джек устиг подумати, що, можливо, він припустився неймовірно жахливої помилки.

— Пригнися, друзяко!

— Не називай мене дру…

Потяг врізався в дерев’яні ворота, кидаючи хлопчиків уперед.


7

Брама і справді була доволі міцною, ізсередини її ще й підперли двома товстими балками. Потяг Морґана не був достатньо потужним, крім того, після тривалої мандрівки через Закляті Землі батареї майже сіли. Зіткнення легко могло скинути його з рейок, і Джек з Річардом загинули б, але ворота мали ахіллесову п’яту. Нові петлі, виготовлені згідно із сучасними американськими технологіями, хоч і замовили, але ще не доправили, а старі залізні петлі розламалися, коли локомотив врізався в браму.

Потяг укотився в табір на швидкості двадцяти п’яти миль на годину, штовхаючи перед собою зірвану браму. По периметру частоколу йшла смуга перешкод, і ворота працювали, як снігоочисник: змітали з дороги тимчасові дерев’яні конструкції, розвертали їх, скручували і перемелювали на друзки.

Вони збили і Вовка, що долав штрафне коло. Його ноги зникли під основою воріт; їх відрізало разом із фірмовими черевиками та всім іншим. Із криками й гарчанням Вовк почав змінюватися. Він дряпався воротами вгору, чіпляючись кігтями, що дуже швидко росли й гострішали, скидаючись на кішки монтажників. Потяг просунувся на сорок футів усередину табору. Дивовижно, але Вовк уже майже видерся на самий верх, коли Джек перевів важіль на нейтральну позицію. Потяг зупинився. Ворота впали, здіймаючи хмари пилу і розчавлюючи Вовка-невдаху під собою, а на відірваних ногах, що опинилися під потягом, ще кілька хвилин росло волосся.

Ситуація всередині табору була кращою, ніж Джек наважувався уявляти. Тут, як у будь-яких інших військових таборах, вочевидь, прокидалися рано, і більшість солдатів перебуває надворі, споживаючи дивне меню із муштри і фізичних вправ.

— Праворуч! — крикнув Джек.

— Що? — закричав у відповідь Річард.

Джек роззявив рот і заволав: за дядька Томмі Вудбайна, збитого на вулиці; за невідомого візника, забитого батогом на смерть на багнистому подвір’ї; за Ферда Дженклова; за Вовка, убитого в гидотному кабінеті Сонячного Ґарднера; за його матір, але понад усе, як виявилося, за королеву Лауру Делосіан, котра також була його матір’ю, і за злочини, скоєні на Територіях. Це кричав Джейсон, і голос його нагадував грім.

— ПОРВЕМО ЇХ! — заревів Джек Сойєр/Джейсон Делосіан і відкрив вогонь по лівій частині табору.


8

З боку Джека було щось схоже на неоковирний плац, а з боку Річарда — довга дерев’яна будівля. Вона чимось нагадувала дощаний барак із фільмів з Роєром Роджерсом, але Річард припустив, що то казарма. Насправді Річарду все це місце видавалося знайомішим, ніж будь-що інше, бачене ним у цьому дивному світі, куди його привів Джек. Такі місця він бачив у новинах по телевізору. Повстанці, котрих фінансує ЦРУ, готуються до державних переворотів у країнах Південної та Центральної Америки в схожих таборах. Однак зазвичай вони знаходяться у Флориді, а зараз із казарми вибігали не кубинос-ополченос — Річард гадки не мав, хто це такі.

Дехто з них скидався на дияволів та сатирів із середньовічних картин. Інші нагадували вироджених людських істот — майже печерних людей. А одна з істот, що мінилася у світанкових променях, мала лускату шкіру і мерехтливі перетинки… вона нагадувала Річарду Слоуту крокодила, що якимось чином ходив на задніх лапах. На його очах істота підвела морду і видала звук, який вони з Джеком уже чули раніше: «ГРооо-ООООО!». Річард устиг помітити, що більшість цих істот — абсолютно дезорієнтовані, а далі «Узі» Джека загримів на весь світ.

194