Талiсман - Страница 170

170

— Цей хлопчик… цей поганий-поганий хлопчик…

Слоут не оскаженів. Насправді, він зберігав надзвичайний спокій. Його наповнило відчуття призначення, що, як він підозрював, прийшло з іншої частини його єства — тієї, яку він подумки називав «його Орричність», жартома натякаючи на шляхетне походження свого Двійника.

— Не переймайся, — заспокоїв Слоут. — Я буду так швидко, як тільки зможу. Поки залишайся там.

Морґан розірвав зв’язок, перш ніж Ґарднер устиг сказати ще щось, і відкинувся на ліжко. Він схрестив руки на животі й заплющив очі. Була мить, коли він став невагомим… лише мить… а тоді він відчув рух під собою. Почув скрип шкіряної запряжки, стогони залізних ресор, лайку візника.

Очі він розплющив Морґаном із Орріса.

Як і завжди, перш за все він відчув неймовірну радість: порівняно з цим кокаїн видавався аспірином. Груди стали вужчими, вага меншою. Частота серцебиття Морґана Слоута становила вісімдесят п’ять ударів на хвилину, збільшуючись до ста двадцяти, коли він злився. У Орісса ж вона рідко перевищувала шістдесят п’ять ударів. Зір Морґана Слоута був 20 із 20, але Морґан із Орріса бачив набагато краще. Міг роздивитися найменшу тріщинку на борту диліжанса або насолодитися тонким плетивом фіранок, що майоріли на вікнах. Кокаїн майже зовсім знищив нюх Слоута — ніс Орріса ідеально точно відчував запахи землі й повітря, міг розрізнити і розпізнати кожну молекулу.

За ним у тому світі зосталося порожнє подвійне ліжко, на якому досі помітно відбиток великого тіла. Тут він сидів на лавці-сидінні, м’якішому, ніж сидіння будь-якого «роллс-ройса», і їхав на захід, до далеких меж Зовнішнього Форпосту. До людини на ім’я Андерс. Він знав це, точно знав, де перебуває, бо Орріс досі був тут, у його голові, розмовляв із ним, як права півкуля мозку може розмовляти з раціональною лівою під час Дивовидь: тихо, але абсолютно виразно. Так само Слоут розмовляв із Оррісом, тим самим тихим голосом, тоді, коли Орріс Мігрував на — як їх називав Джек — Американські Території. Мігрант опинявся в тілі свого Двійника, і результатом ставало мирне захоплення. Слоут читав і про примусові загарбування. І хай ця тема його не дуже цікавила, здогадувався, що йдеться про вселення безумців з інших світів… а може, Америка доводила до божевілля тих, хто в ній з’являвся. Була й така ймовірність. Морґан Слоут пам’ятав, як цей світ подіяв на Морґана із Орріса в перші два дні візиту: не тільки зацікавив, а й страшенно налякав.

Диліжанс підкинуло: на Зовнішньому Форпості ви вибирали ті дороги, які були тут, і раділи, що вони взагалі є. Орріс умостився зручніше: деформована нога боліла.

— Тримайте карету рівно, забий вас Бог! — закричав над головою візник. Клацнув батіг. — Швидше, сини здохлих курв. Швидше.

Слоут посміхнувся від задоволення, яке дарувало саме перебування на Територіях. Він уже дізнався все, що потрібно: Орріс устиг прошепотіти. Диліжанс прибував у Прикордонне Депо — Школу Тайєра в іншому світі — саме перед світанком. Вони могли перехопити їх там, якщо хлопчики затримаються. Якщо ні — на хлопчиків чекають Закляті землі. У Морґана боліло серце. Він злився, що Річард зараз із цим гівнюком Сойєром, але якщо потрібна була жертва… що ж, Орріс втратив свого сина і не мертвий.

Єдине, що дозволяло Джеку досі залишатися живим, — відсутність Двійника: пересуваючись в інший світ, він завжди потрапляв в аналог того місця, звідки переходив. А Слоут завжди потрапляв у тіло Орріса, який міг перебувати за багато миль… як сьогодні. Йому пощастило — на майданчику для відпочинку, але Сойєру удача посміхнулася ще більше.

— Твоя удача скоро зійде нанівець, мій маленький друже, — сказав Орріс.

Диліжанс знову підкинуло. Орріс скорчив гримасу, потім усміхнувся. Так чи інакше, ситуація стабілізується, навіть якщо остання сутичка виявиться небезпечнішою, ніж мала бути.

Годі.

Він заплющив очі і схрестив руки на грудях. Ще мить відчував біль у деформованій нозі… а розплющивши очі, уже дивився на стелю своєї спальні. Як і завжди, серце зреагувало на отриману додаткову вагу дивним ударом не в такт і прискоренням руху.

Слоут підвівся і подзвонив у «Вест Коуст Бізнес-Джет». Через сімдесят хвилин він уже вилітав із міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса. Крутий різкий набір висоти викликав у нього звичні відчуття — наче йому в дупу засунули паяльну лампу. У Спрінгфілді вони приземлилися о 5.50 ранку за місцевим часом. Орріс уже під’їжджав до Прикордонного Депо. Слоут орендував у «Герці» седан і поїхав до Школи Тайєра. Подорож Америкою мала свої переваги.

Він виліз із салону, коли задзвонили ранкові дзвони, і зайшов у кампус Школи Тайєра, з якого недавно втік його син.

Цей ранок у Школі Тайєра не відрізнявся нічим від будь-якого іншого. Дзвони виводили звичайну ранкову мелодію, щось класичне, трохи схоже на «TE DEUM». Учні проходили повз Слоута, йшли в їдальню або спортзал. Можливо, мовчазніші, ніж зазвичай, бліді і трохи приголомшені — наче бачили вночі один і той самий жахний сон.

«Як насправді й було», — подумав Слоут. На мить він спинився перед Нельсон-гаузом, задумливо поглянув на будівлю. Ніхто просто не знав, наскільки нереальними були всі ті істоти, які жили неподалік від місць, де ставала тоншою перетинка між світами. Слоут зайшов за ріг і поспостерігав за прибиральником, котрий збирав уламки скла, що засіяли траву, мов розсипані діаманти. Поверх його зігнутої спини можна було зазирнути в кімнату відпочинку Нельсон-гауза, у якій сидів надзвичайно тихий Альберт Пузир і тупо дивився мультфільм із Баґзом Банні.

170