Талiсман - Страница 243

243

— Чому б тобі не піти трахнути горностая? — подражнився Джек.

Морґан роззявив рот, демонструючи ряд квадратних закривавлених зубів, і закричав:

— Я трахну твій труп!

Ключ хитнувся в напрямку Джекової голови, а тоді відхилився. Слоутові очі загорілися, і він смикнув руку вгору, націлившись ключем у небеса. Довга стрічка блискавки вирвалася з Морґанового кулака, розширилася і піднялася вище. Небо потемніло. Ураз Талісман і обличчя Морґана Слоута засяяли в несподіваній темряві: це Талісман спрямував світло в Морґанове обличчя. Джек збагнув, що, певно, і його власне обличчя зараз осяює ілюмінація Талісмана. І коли хлопчик спрямував мерехтливий Талісман на Слоута, намагаючись зробити хоч щось — змусити його кинути ключ, розлютити, втерти носа, щоб він визнав себе знесиленим, — то змушений був погодитися, що можливості Морґана Слоута ще не вичерпано. З темного неба посипалися лапаті сніжинки. Слоут зник за товстою сніговою завісою, і Джек чув його гидкий сміх.

4

Вона підвелася зі свого інвалідного ліжка і підійшла до вікна. Поглянула на мертвий грудневий пляж, осяяний лише одним-єдиним вуличним ліхтарем на променаді. Раптом на підвіконні з того боку скла з’явилася чайка. З одного боку її дзьоба звисав шматок хряща, і тієї ж миті жінка подумала про Морґана Слоута. Чайка була схожою на Слоута.

Лілі спершу відсахнулася, а тоді повернулася назад. Її охопила геть смішна злість. Чайка не може бути схожою на Морґана Слоута і чайка не може захопити її територію… це не правильно. Вона постукала по холодному склу. Чайка помахала крильми, але не полетіла. І Лілі почула думку, що долинала з холодного мозку пташки, почула так чітко, ніби вона передавалася радіохвилями.

Джек помирає, Лілі… Джек помирааааааа…

Пташка нахилила голову вперед. Безцеремонно постукала по склу, як крук у По.

Помираааааа…

— Ні! — заволала Лілі. — СЛОУТЕ, ВІД’ЇБИСЯ!

Цього разу вона не просто постукала по склу, а вдарила кулаком, пробиваючи шибку наскрізь. Чайка заточилася назад, заквилила і мало не впала. Холодне повітря увійшло всередину крізь дірку у вікні. Кров стікала з руки Лілі — ні, не просто стікала. Вона лилася. Жінка сильно поранила руку у двох місцях. Вона витягла шматочки скла з краю долоні, а тоді витерла її об ліф нічної сорочки.

— НЕ ЧЕКАВ НА ТАКЕ, СРАНИЙ ВИРОДКУ, ПРАВДА? — закричала вона пташці, що безупинно кружляла над садами. Жінка зайшлася слізьми. — Дай йому спокій! Дай йому спокій! ДАЙ МОЄМУ СИНОВІ СПОКІЙ!

Вона вся замастилася кров’ю. Холодне повітря дуло крізь розбиту шибку. Вона дивилася, як перші сніжинки падають з неба у білому сяйві ліхтаря.

5

— Обережно, Джекі.

М’яко. Ліворуч.

Джек повернувся туди, тримаючи Талісман, як прожектор. Від нього простягався засніжений промінь світла.

Більше нічого. Темрява… сніг… шум океану.

— Не туди, Джекі.

Хлопчик повернувся праворуч. Його ноги ковзали крижаним снігом.

Ближче. Він підійшов ближче.

Джек підняв Талісман угору.

— Прийди і візьми його, Слоуте!

— Джеку, в тебе нема жодного шансу. Я можу знищити тебе будь-якої миті.

Позаду… ще ближче. Але коли він здійняв угору осяйний Талісман, Слоута ніде не було видно. Сніг бив Джека в обличчя. Хлопчик вдихнув його й закашлявся на холоді. Слоут захихотів десь попереду. Джек відскочив і мало не перечепився через Спіді.

— Ку-ку, Джекі!

Ліворуч із темряви з’явилася рука і схопила Джека за вухо. Хлопчик повернувся в тому напрямку. Його серце шалено гупало, а очі розширилися. Він підсковзнувся і впав на одне коліно. Десь неподалік хрипко застогнав Річард. У темряві, яку дивним чином створив Слоут, пролунала канонада грому.

— Кинь його мені! — насміхався Слоут. Він виринув із засніженої, буремної темряви, де весь морок злився воєдино. Він клацав пальцями правої руки і наводив олив’яний ключик на Джека лівою. У його рухах простежувалася уривчаста, ексцентрична синкопа. Джекові Слоут здавався страшенно схожим на якогось раніше відомого диригента латиноамериканського джазового оркестру — можливо, Шав’є Кугата. — Кинь його мені, чому б і ні? Ми в тирі, Джеку! Мішень! Старий великий дядько Морґан! Що скажеш, Джеку? Спробуєш? Кинь кульку — і виграєш ляльку «К’юпі»!

І Джек побачив, що справді підніс Талісман до правого плеча, ніби мав намір кинути його. Він лякає тебе, намагається збити з пантелику, змусити тебе здатися, змусити…

Слоут знову розтанув у мóроці. Сніг обернувся на пилову бурю. Джек нервово покрутився, але ніде не бачив Слоута. Може, він полетів. Може…

— Що трапилося, Джекі?

Ні, він досі був тут. Десь тут. Ліворуч.

— Я сміявся, коли твій милий старий татусь помирав, Джекі. Я сміявся йому в обличчя. Коли його мотор нарешті здох, я відчув…

Голос переливався. На мить змовк. Тоді повернувся. Праворуч. Джек повернувся туди, не розуміючи, що відбувається. Його нерви напружилися до краю.

— …моє серце тріпотіло, наче крильця птаха. Воно тріпотіло саме так, друже Джекі.

З мороку виринув камінь — його кинули не в Джека, а в скляну кулю. Хлопчик відсахнувся. Краєм ока побачив Слоута. Той знову зник. Пауза… а тоді Слоут повернувся, завівши нову пісню.

— Трахав твою матір, Джекі. — Дражливий голос лунав позаду нього.

Товста гаряча рука схопила його за дупу. Джек розвернувся, цього разу мало не перечепившись через Річарда. Сльози — болісні, гарячі, відчайдушні — котилися з його очей. Він їх ненавидів, але все ж вони текли, і ніщо в світі не могло заперечити їх. Вітер завивав, як дракон в аеродинамічній трубі. «Магія в тобі», — сказав якось Спіді, але де магія була тепер? Де ж, де ж, де?

243