Талiсман - Страница 235

235

— Ось, — промовила вона супокійно. — Букет! Для тебе!

Вовк, який не поділяв її спокою, одним укусом відірвав їй голову і побіг, побіг, побіг далі.

3

Джек вивчав те, що отримав, із таким захватом, із яким дитина дивиться на лісове звірятко, що вийшло з трави і їсть просто з руки.

Талісман світився між його долонями, збільшувався, зменшувався, збільшувався, зменшувався.

У такт мого серцебиття, подумав Джек.

Талісман був начебто скляним, але його поверхня гнулася під пальцями. Джек натиснув — і вона прогнулася сильніше. У місцях натиску всередині чарівними хвильками бризнули кольори: чорнильно-синій з-під лівої руки, темно-червоний — з-під правої. Джек посміхнувся… а тоді його посмішка поблякла.

Можливо, ти щойно вбив мільйони людей — пожежі, паводки, бозна-що ще. Пам’ятай про будинок, що впав в Анголі, штат Нью-Йорк, коли…

«Ні, Джеку, — прошепотів Талісман, і хлопчик миттєво збагнув причину гнучкості: Талісман був живий, звісно ж. — Ні, Джеку: Все буде добре… добре… і все буде навіки добре… і всім буде добре… Тільки вір щиро, тримайся, не відступай».

У ньому спокій — який глибокий спокій.

«Веселка. Веселка. Веселка», — подумав Джек, і йому стало цікаво, чи вдасться йому змусити себе випустити цю чарівну кулю з рук.

4

На пляжі біля променада Ґарднер перелякано розпластався на череві. Його пальці занурилися в пісок. Він нявкав.

Морґан, як п’яний, захитався до нього і зняв з плеча Ґарднера рацію.

— Залишайтеся надворі! — заревів він, а тоді згадав, що забув натиснути кнопку передачі. — ЗАЛИШАЙТЕСЯ НАДВОРІ! СПРОБУЄТЕ ВТЕКТИ З МІСТА — І ВАС УБ’ЮТЬ ЙОБАНІ СКЕЛІ! СПУСКАЙТЕСЯ СЮДИ! ІДІТЬ ДО МЕНЕ! ЦЕ ЛИШЕ КЛЯТІ СПЕЦЕФЕКТИ! СПУСКАЙТЕСЯ СЮДИ! СФОРМУЙТЕ КОЛО ПО ВСЬОМУ ПЛЯЖУ! ТІ, ХТО ПРИЙДЕ ОТРИМАЄ НАГОРОДИ! РЕШТА ЗАГИНУТЬ В КОПАЛЬНЯХ І ЗАКЛЯТИХ ЗЕМЛЯХ! СПУСКАЙТЕСЯ! ТУТ ВІДКРИТА ДІЛЯНКА! СПУСКАЙТЕСЯ — І ТУТ НІЧОГО НЕ ВПАДЕ ВАМ НА ГОЛОВИ! СПУСКАЙТЕСЯ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!

Морґан відкинув рацію. Вона розбилася. З неї полізли десятки жуків з довгими вусиками. Морґан нахилився і рвучко підвів блідого від страху Ґарднера.

— Вставай, красунчику.

5

Річард, не приходячи до тями, закричав, бо стіл, на якому він лежав, підскочив і скинув його на землю. Джек почув крик, і відірвався від зачарованого споглядання Талісмана. Хлопчик злякався, бо «Ейджинкурт» стогнав, наче корабель у сильний шторм. Він роззирнувся і побачив, як відриваються мостини, оголюючи старі балки під ними. Вони ходили туди-сюди, мов човники ткацьких верстатів. Жуки-альбіноси повзли і звивалися геть від чистого світла Талісмана.

— Я іду, Річарде! — закричав Джек і пішов до дверей. Його один раз відкинуло, і хлопчик упав на землю, піднявши високо вгору сферу. Він розумів, наскільки вона крихка — якщо її сильно вдарити, вона розіб’ється. Що буде далі — одному Богові відомо. Джек підвівся на одне коліно, його знову відкинуло назад, але зрештою він зіп’явся на ноги.

Знизу Річард знову закричав.

— Річарде! Іду!

Над головою залунали дзвоники. Джек звів погляд і побачив, як люстра хиталася маятником уперед-назад, дедалі швидше і швидше. Звук линув від кришталевих підвісок. На очах у Джека ланцюг розірвався і люстра гепнулася на зруйновану підлогу, наче бомба, в яку замість вибухівки поклали діаманти. Скло розлетілося врізнобіч. Джек повернувся і вийшов з кімнати великими, замашними кроками — він нагадував собі бурлескного п’яного матроса.

Унизу по коридору його швиргонуло до однієї стіни, потім до другої, підлога йшла хвилями і розпадалася. Щоразу падаючи на стіни, Джек тримав Талісман перед собою. Його руки нагадували лещата, які держали розжарену до білого вуглину.

Ти ніколи не зможеш спуститися сходами.

Мусиш. Мусиш.

Джек дістався до місця, де зіткнувся з чорним лицарем. Світ пішов іще однією хвилею; Джек похитнувся і побачив шолом, який швидко покотився підлогою. Джек продовжував дивитися вниз. Сходи рухалися, мов гігантські жахливі хвилі, через що Джека знудило. Одна сходинка відлетіла, оголюючи чорну діру.

— Джеку!

— Іду, Річарде!

Цими сходами тобі не спуститися. Шлях загороджено, малюку.

Мусиш. Мусиш.

Тримаючи коштовний і крихкий Талісман у руках, Джек пішов сходовим просвітом, який тепер нагадував летючий килим з арабських казок, що потрапив у торнадо. Сходи нахилилися, а хлопчика закинуло вперед до пройми, через яку впав шолом чорного лицаря. Джек закричав, відсахнувся вбік — правою рукою, притискаючи Талісман до грудей, а лівою розмахуючи ззаду, щоб опертися. Нічого не було. Його п’ятки ковзнули вперед, і він покотився в порожнечу і забуття.

6

Від початку землетрусу минуло п’ятдесят секунд. Лише п’ятдесят секунд — але ті, хто пережили його, розкажуть вам, що об’єктивний час, час на годиннику, втрачає будь-який сенс під час стихії. Через три дні після землетрусу, який відбувся 1964 року в Лос-Анджелесі, репортер теленовин запитав у вцілілого, котрий перебував поряд з епіцентром, про те, як довго він тривав.

— Він досі триває, — спокійно відповів він.

Через шістдесят дві секунди після початку землетрусу всі вершини Пойн-Венуті вирішили скоритися долі і перетворилися на низини Пойнт-Венуті. Вони впали на місто з багнистим курруммммп, залишивши по собі лише самотній виступ міцної скелі, яка звинувачувально вказувала на «Ейджинкурт». З одного із нових зсувів так і залишився стирчати димар, схожий на пеніс під час ерекції.

235