Талiсман - Страница 233

233

Він знепритомнів.

Коли він прокинувся і зібрав достатньо мужності, щоб знову зазирнути в торбу, то побачив, що жуки — лише галюцинація. Звісно! Що ж іще? І все одно це була галюцинація, яка мала дивну силу над його майбутнім: коли б він не розгортав пакунок із чіпсами, шоколадний батончик, «Слім Джим», в’ялене м’ясо «Біг Джерк», то внутрішнім оком продовжував бачити тих жуків. До весни Альберт схуд на тридцять п’ять фунтів, грав у тенісній команді «Тайєра», потрахався. І вперше в житті відчув, що може пережити матусину любов.

7

Коли задзвонили дзвони, вони всі роззирнулися. Хтось сміявся, хтось супився, дехто залився слізьми. Десь завили кілька собак, і це здалося дивним, адже собакам вхід до кампусу був заборонений.

Мелодія, яку виводили дзвони не належала до запрограмованого каталогу мелодій — розлючений головний наглядач пізніше перевірив це. У тижневому номері шкільної газети місцевий жартівник висунув гіпотезу, що то якийсь ентузіаст запрограмував мелодію з думками про різдвяні канікули.

Та мелодія — «Щасливі дні знову настали».

8

І хоча вона вже давно вважала себе старою для вагітності, але до матері Вовка, друга Джека Сойєра, кров не прийшла під час Перевтілення дванадцять місяців тому. Тож три місяці тому вона народила трійнят: двох окітних сестричок і одного братика-по-окоту. Її пологи були важкими, також її пригнічувало усвідомлення, що один із її старших синів ось-ось помре. Її син, знала вона, пішов у Інше Місце захищати стадо, і в тому, Іншому, Місці він помре, тож вона ніколи більше не побачить його. І від цього вона плакала сильніше, ніж від болю пологів.

Тепер вона спала з новим молодняком під місяцем уповні, убезпечена від їхнього стада. З посмішкою на обличчі вона скрутилася, витягла найближчого від себе малюка й почала облизувати його. Не прокидаючись, Вовченя обійняло волохату шию матері й притиснулося щокою до її пухнастих грудей, і тепер вони разом усміхалися. У її нелюдському сні з’явилася людська думка: «Бог забиває свої цвяхи надійно і правильно». І все місячне сяйво того чудово світу, у якому всі запахи були приємними, падало на цих двох, що спали в обіймах поряд із маленькими сестричками.

9

У містечку Ґослін, штат Огайо (неподалік від Аманди і лише за тридцять миль на південь від Коламбуса), чоловік на ім’я Бадді Паркінс у присмерку вигрібав куряче лайно з курника. Товста марля затуляла його рот і ніс від задушливої білої хмари потовченого гуано, яке він вигрібав. Повітря тхнуло аміаком. І від цього смороду в нього боліла голова. А ще в нього боліла спина, адже чоловік був високим, а ось курник — ні. Добре все зваживши, він міг би сказати що це до біса неприємна робота. У нього було троє синів, і всі вони, чорт забирай, виявлялися зайнятими, коли потрібно було чистити курник. Єдине, що можна було сказати, що все вже майже закінчено, і…

Той малий! Господи Боже! Той малий!

Раптом він пригадав хлопчика, котрий назвав себе Льюїсом Фарреном, з несподіваною ясністю і любов’ю. Хлопчик, котрий стверджував, що їде до своєї тітки, Гелен Воген, у містечко Бакай-Лейк; хлопчик, котрий повернувся до Бадді, коли той запитав, чи малий часом не втікає, і відкрив йому обличчя, повне щирої доброти і несподіваної, захопливої краси — краси, яка змусила Бадді думати про веселки, що народжуються після штормів, про заграви, які осяюють дні, що стогнали і стікали потом від добре виконаної важкої роботи.

Він випростався з видихом і вдарився головою об балку курника, та ще й так боляче, що на очах виступили сльози… і в той же час він божевільно усміхався. «О Боже, той хлопчик ТАМ, він ТАМ», — думав Бадді Паркінс, і попри те, що він і гадки не мав, де ж це «ТАМ», його миттю охопило солодке, надзвичайне відчуття абсолютної пригоди. Ніколи, відколи він у дванадцять прочитав «Острів скарбів» і в чотирнадцять уперше доторкнувся до грудей дівчини, він не почувався настільки схвильованим, враженим і сповненим теплої радості. Бадді засміявся. Він кинув свою лопату і на очах у здивованих курей заходився танцювати запальну джигу, заходячись сміхом під маскою і клацаючи пальцями.

— Він там! — гукнув Бадді Паркінс до курей, сміючись. — Чорт забирай, він там, зрештою, він зробив це, і він здобув його!

Пізніше, він майже переконав себе — майже, але не зовсім, — що його якимось чином завело від запаху курячого лайна. От тільки це не все, чорт забирай, не все. На нього зійшло своєрідне одкровення, але він не міг точно сказати, що це було… він подумав, що це, як з тим британським поетом, про котрого розповідав їм учитель у старшій школі: той хлоп прийняв дозу опіуму і почав писати кілька віршів про вигаданий китайський бордель, доки був під кайфом… от тільки коли він повернувся до реальності, то не зміг дописати їх.

«На кшталт цього», — подумав він, але все одно розумів, що насправді було не так. І хоча Бадді не міг точно пригадати, що ж спричинило такий напад радості, він, як і Донні Кіґан, ніколи не забуде, як прийшла ця солодка несподівана втіха — він ніколи не забув те духмяне, гостре відчуття дотику до великої пригоди, ніби він на мить побачив якесь чудове біле сяйво, у якому переплелися всі кольори веселки.

10

У давній пісні Боббі Даріна є такі слова: «Часом пагони такі відхаркує земля, в джинсових сорочках, на ногах — взуття / тягни їх геть… тягни їх геть».

Цю пісню діти з Каюги штату Індіана, могли б з легкістю підхопити, якби її популярність не минула раніше. «Дім Сонця» стояв порожнім тільки ледь понад тиждень, а поміж місцевих дітей він уже здобув репутацію будинку з привидами. Зважаючи на жахні останки, знайдені навантажувачем біля кам’яної стіни на Дальньому Полі, нічого дивного в цьому не було. Табличка «ПРОДАЄТЬСЯ» від місцевого ріелтора виглядала так, ніби простояла на моріжку щонайменше рік, а не якихось дев’ять днів. Ріелтор уже раз знижував ціну і підозрював, що доведеться це зробити вдруге. Але так склалося, що йому не довелося цього робити. Коли посипав перший сніг зі свинцевого неба Каюги, (а Джек Сойєр за дві тисячі миль доторкнувся до Талісмана), газові баки за кухнею вибухнули. Працівник «Газу та електрики Східної Індіани» приїжджав тиждень тому, щоб викачати весь газ назад у свою вантажівку, і він міг заприсягнутися, що ти можеш залізти в один з тих баків і запалити там цигарку. І все одно вони вибухнули — вибухнули тієї самої миті, коли вікна «Пивниці Оутлі» вилетіли на вулицю (разом із купкою клієнтів у джинсових сорочках і важких черевиках… і рятувальна служба Ельміри витягнула їх геть).

233