Талiсман - Страница 230

230

Вартові мертві або виведені з ладу. Ось чому зупинилися флюгери, ось чому спалахувало те світло. Джек не знайшов Талісман… принаймні поки що. Бо коли він його таки знайде, все в Пойнт-Венуті справді затрясеться, загримить і закрутиться. Однак Морґана це не хвилювало.

Він здійняв свої руки і торкнувся ключа на шиї.

Ґарднер закінчив примовляти свої «повтори», «зрозуміло» і «окей». Він зняв рацію і поглянув на Морґана дикими, переляканими очима. Перш ніж він зміг вимовити хоч слово, Морґан легко поклав руки йому на плечі. Якщо він і міг любити когось у цьому світі, окрім свого бідолашного сина, то любив — якось по-своєму, звісно — тільки цю людину. Вони пройшли довгий шлях разом і як Морґан із Орріса й Озмонд, і як Морґан Слоут та Роберт «Сонячний» Ґарднер.

Майже така сама рушниця, як та, з якої він застрелив Філа Сойєра, висіла зараз на плечі Ґарднера.

— Послухай, Ґарде, — сказав Морґан спокійно. — Ми переможемо.

— Ви певні щодо цього? — прошепотів Ґарднер. — Я гадаю, він вбив вартових, Морґане. Знаю, це звучить, як божевілля, але я справді гадаю… — Він замовк, на його губах тремтіли краплі піни.

— Ми переможемо, — повторив Морґан тим самим спокійним голосом, справді вірячи в сказане. Тут панувала чітка визначеність. Він багато років чекав на це, його рішучість була справжньою тоді, вона залишалася такою і зараз. Джек вийде з Талісманом у руках. Ця річ мала неймовірну силу… але була дуже крихкою.

Морґан поглянув на обладнаний оптичним прицілом «Везербі», який міг зупити носорога, а тоді торкнувся пальцями ключа, який міг стріляти блискавками.

— У нас є все, щоб впоратися з ним, коли він вийде, — сказав Морґан, а тоді додав: — В обох світах. Якщо ти зберігатимеш свій спокій і хоробрість, Ґарде. Якщо ти стоятимеш поряд зі мною.

Губи співрозмовника трохи перестали тремтіти.

— Морґане, звісно, я…

— Пам’ятай, хто вбив твого сина, — м’яко сказав Морґан.

Тієї самої миті, коли Джек Сойєр вдавив розпечену монету в лоб почвари з Територій, Руель Ґарднер, який від шести років страждав на відносно нешкідливі для здоров’я легкі епілептичні напади (у цьому ж віці в Озмондового сина почали виявлятися симптоми того, що називали Заразою Заклятих Земель), раптом затрусився в сильному нападі на задньому сидінні «кадилака», який Вовк-водій вів трасою № 70 на захід, з Каліфорнії до Іллінойсу. Він задихнувся і посинів на руках у Сонячного Ґарднера.

Тепер очі Ґарднера почали вилазити з орбіт.

— Пам’ятай, — м’яко повторив Морґан.

— Поганий, — прошепотів Ґарднер. — Усі хлопчики. Аксіома. Цей хлопчик особливо.

— Правильно, — погодився Морґан. — Пам’ятай про це! Ми можемо зупинити його, але я хочу, аби він вийшов із готелю по суші.

Він повів Ґарднера вниз, до скель, де раніше спостерігав за Паркером. Морґан помітив, що мухи — роздуті мухи-альбіноси — уже почали кружляти над мертвим нігером. На ньому вони нагадували плями фарби. Якби існував «Вераєті» для мух, Морґан з радістю розмістив би там рекламу з інформацію про місце розташування Паркера. Прилітай одна. Прилітайте всі. Вони відкладуть яйця в тріщини зогнилої плоті, і людина, яка затаврувала стегна його Двійника, стане харчем для личинок. Насправді, це було чудово.

Морґан показав на балкон.

— Човен під ним. Він скидається на коня, чорт знає чому. Він у затінку, я знаю. Але ти завжди був достобіса класним стрільцем. Ґарде, якщо розгледиш його, запусти в нього кілька куль. Потопи ту хуйню.

Ґарднер зняв гвинтівку з плеча і поглянув у приціл. Довго водив великою цівкою з боку в бік.

— Бачу, — сказав Ґарднер вдоволеним голосом і натиснув на спусковий гачок.

Луна прокотилася над водою довгою хвилею і розтанула в нікуди. Цівка рушниці піднялася, а тоді опустилася. Ґарднер вистрелив ще раз. І ще раз.

— Влучив, — промовив Ґарднер, опускаючи рушницю. Він повернув собі хоробрість, його член знову стримів угору. Сонячний посміхався так само широко, як і тоді, коли повертався з тої безнадійної справи в Юті. — Тепер по воді пливе мертва шкура. Хочете поглянути в приціл? — Він простягнув гвинтівку Слоуту.

— Ні, — сказав Слоут. — Якщо ти кажеш, що влучив, то так воно і є. Тепер йому доведеться йти суходолом. Гадаю, він принесе те, що стільки років стояло на нашому шляху.

Ґарднер блискучими очима поглянув на Морґана.

— Пропоную пересунутися он туди. — Слоут показав на давній променад. Він був за огорожею, і там Морґан провів багато годин, спостерігаючи за готелем і міркуючи про те, що ховалося в бальній залі.

— Гара…

Раптом земля почала стогнати і тремтіти у них під ногами — підземна істота прокинулася; затремтіла і загарчала.

Тієї самої миті сліпуче біле сяйво заповнило кожне вікно «Ейджинкурта» — світло тисячі сонць. Усі вікна вибухнули одночасно. Скло посипалося діамантовим дощем.

— ПАМ’ЯТАЙ ПРО СВОГО СИНА І ЙДИ ЗА МНОЮ! — проревів Слоут.

Почуття визначеності зараз панувало в ньому особливо яскраво, яскраво і незаперечно. Врешті-решт, перемогти повинен був він.

Удвох вони побігли пляжем угору, до променаду.

8

Переповнений благоговійним трепетом, Джек повільно рухався твердою підлогою бальної зали. Він дивився вгору, очі його блищали. Обличчя купалося в чистих променях усіх кольорів: світанок, вечірня зоря, веселка. Талісман, повільно обертаючись, висів у повітрі високо над хлопчиком.

Кришталева куля приблизно трьох футів у діаметрі: сяйво було настільки яскравим, що неможливо було навіть приблизно визначити її величину. Плавні заокруглені лінії оперізували поверхню Талісмана, як довгота і широта… «А чому б і ні? — подумав Джек, досі перебуваючи в стані неймовірного захвату. — Це світ — усі світи — в одному мікрокосмі. Ба більше; це вісь усіх можливих світів».

230