Талiсман - Страница 219

219

Слоут у цьому світі (V)

«Мотель Кінґсленд» стояв порожнім майже шість років. Тут, як і в усіх занедбаних приміщеннях, пахло цвілими пожовклими газетами. Спершу цей запах дратував Слоута. Коли він був маленьким хлопчиком, його бабуся по материній лінії помирала в будинку: це тривало чотири роки, поки вона віддала Богу душу — і саме так пахло її вмирання. Йому не потрібен був ані цей запах, ані такі спогади в мить, як він уважав, його найбільшого тріумфу.

Проте тепер це не мало жодного значення. Як не мали значення неймовірні втрати, спричинені завчасним прибуттям Джека в «Табір Готовності». Страх і лють перетворилися на скажене й нервове очікування. Він схилив голову, зціпив губи і, блискаючи очима, міряв кроками номер, у якому в давні добрі часи зупинявся разом із Річардом. Іноді він зчіплював руки за спиною, іноді бив кулаком об долоню, іноді гладив лису маківку. Але в основному він, як і колись у коледжі, просто ходив кімнатою з кутка в куток, стискаючи руки в кулаки настільки сильно, що нігті впивалися в долоні. Шлунок Слоута то корчився від кислотності, то повнився легкістю.

Усе рухалося до свого завершення. Ні, ні. Правильна думка, неправильні слова. Усе рухалося в одну точку.

Річард уже мертвий. Мій син мертвий. Має бути мертвим. Він пережив Закляті Землі — заледве, — але він не переживе «Ейджинкурт». Він помер. Нема чого тішити себе марними надіями. Джек Сойєр убив його, і я за це видеру очі з його живої голови.

— Але і я його вбив також, — прошепотів Морґан, спинившись на мить.

Раптом він пригадав власного батька. Ґордон Слоут був суворим лютеранським пастором в Огайо — Морґан усе дитинство намагався втекти від цього грубого, жахливого чоловіка. Нарешті він ушився в Єль. У випускному класі старшої школи всі свої думки і бажання він спрямував на Єль, підсвідомо припускаючи, що його грубий, селюкуватий таточко ніколи туди не поїде. А якщо він і поткне свого носа на територію Єльського кампусу, з ним щось трапиться. Випускник Слоут гадки не мав, що саме могло з ним трапитися… але підозрював, що батько чимось нагадуватиме Злу Відьму, на котру Дороті вилила відро води. Як виявилося, він мав рацію: жодного разу батько його не з’явився в кампусі Єля. Від першого дня перебування Морґана там влада Ґордона Слоута над сином почала танути — одне це вартувало всіх докладених зусиль.

Але тепер, коли він стояв, зчепивши руки в кулаки, нігтями вп’явшись у м’які долоні, батько знову заговорив: «Навіщо чоловікові здобувати весь світ, якщо він має втратити власного сина?»

На якусь мить мокрий жовтий запах — запах порожнього мотелю, запах бабусі, запах смерті — проник у його ніздрі, душив його, і Морґан Слоут/Морґан із Орріса злякався.

Навіщо чоловікові…

Бо сказано в «Книзі Доброго Господаря», що не повинен чоловік приносити в жертву плоди сімені свого…

Навіщо…

Такий чоловік буде проклятим, проклятим, проклятим, проклятим.

…чоловікові здобувати весь світ, якщо він має втратити власного сина?

Смердюча штукатурка. Сухий запах старого мишачого лайна, що обернулося на порох у проміжках між стінами. Божевільні. Божевільні на вулицях.

Навіщо?

Мертвий. Один син мертвий у тому світі, другий — у цьому.

Навіщо?

Твій син мертвий, Морґане. Має бути мертвим. Або помер у воді, або помер під палями і плаває тепер там, або помер — швидше за все — нагорі. Не витримав побаченого. Не витрима…

Навіщо?

— Чоловік здобуває весь світ! — прокричав Морґан у покинутій кімнаті. Він заходився реготати і знову блукати з кутка в куток. — Чоловік здобуває весь світ, і Джейсон свідок, цього досить!

Регочучи, він ходив туди-сюди дедалі швидше і швидше, і вже скоро кров потекла з його стиснутих кулаків.

Десять хвилин по тому до мотелю під’їхала машина. Морґан підійшов до вікна і побачив, що з «кадилака» вилазить Сонячний Ґарднер.

Через секунду він уже гатив обома кулаками у двері, як трирічна дитина в нападі гніву. Морґан бачив, що чолов’яга остаточно з’їхав з глузду, і не знав, добре це чи погано.

— Морґане! — ревів Ґарднер. — Відчиніть, Володарю! Новини! У мене є новини!

Бачив я всі твої новини в бінокль. Погупай іще в двері, Ґарднере, доки я не вирішив, твоє божевілля — це добре чи погано?

Добре, вирішив Морґан. В Індіані Ґарднер вирішальної миті обернувся на Сонячного Боягуза і не потурбувався про Джека раз і назавжди. Але тепер його безкінечне горе повернуло довіру до нього. Якби Морґану знадобився пілот-камікадзе, Сонячний Ґарднер полетів би першим.

— Відчиніть, Володарю! Новини! Новини! Но…

Морґан відчинив двері. І хоча його роздирало від хвилювання, перед Ґарднером постало цілком спокійне обличчя.

— Заспокойся, — сказав він, — заспокойся, Ґарднере. Так лопнуть судини.

— Вони зайшли в готель… на пляжі… стріляли в них… тупі виродки промазали… на воді, я гадав… ми візьмемо їх на воді… потім випірнули підводні потвори… я бачив його в прицілі… я бачив поганого хлопчиська ПРОСТО В МОЄМУ ПРИЦІЛІ… а тоді… почвари… вони… вони…

— Повільніше. — У голосі Морґана чулися заспокійливі нотки.

Він зачинив двері й дістав із внутрішньої кишені піджака пляшечку. Простягнув її Ґарднеру, котрий зняв ковпачок і двічі глибоко ковтнув. Морґан чекав. Обличчя його залишалося світлим та спокійним, але по центру лоба пульсувала жилка, а пальці то стискалися, то розтискалися.

Зайшли в готель, так. Морґан бачив той смішний човник із намальованою на ньому конячою головою і гумовим хвостом, бачив, як він пливе туди.

219