Талiсман - Страница 147

147

Сонні знову вдарив Джека, набагато сильніше. З носа хлопчика потекла кров, але він посміхався. Тепер Вовк був дуже близько… і Вовк пильнував. У Джека виникла божевільна надія, що вони, можливо, виберуться звідси живими.

Кейсі раптом випростався, зірвав з вух навушники і увімкнув внутрішній зв’язок.

— Превелебний Ґарднере, я чую сирени по зовнішніх мікрофонах.

Вирячені очі Ґарднера спинилися на Кейсі.

— Що? Скільки? Як далеко?

— Здається, далеко, — сказав Кейсі. — Ще далеко, але вони їдуть сюди. Жодних сумнівів.

Нерви Ґарднера зірвалися остаточно. Джек бачив, як це сталося. Ґарднер нерішуче сів, а тоді витер рот долонею.

Питання не в тому, що відбувається нагорі, і навіть не в сиренах. Він знає, що наближається Вовк. Він теж його відчуває, і це йому не подобається. Вовку, у нас є шанс! Ми можемо вирватися!

Ґарднер віддав револьвер Сонні Сінґеру.

— У мене немає часу ні на поліцію, ні на безлад нагорі. Найголовніше зараз — Морґан Слоут. Я їду в Мансі. Ти та Енді їдете зі мною, Сонні. Тримай на мушці друга Джека, поки я не виведу машину з гаража. Почуєте клаксон — виходьте.

— А Кейсі? — спитав Енді Ворвік.

— А так, звісно, Кейсі також, — миттю погодився Ґарднер, і Джек подумав: «Він тікає від вас, тупі кретини. Він тікає, це ж очевидно, це можна написати на білборді, поставленому на Сансет-стрит, а ваші криві мізки цього не розуміють. Ви сидітимете тут і чекатимете на клаксон десять років, якщо тільки їжа і туалетний папір не закінчаться раніше».

Ґарднер підвівся. Сонні Сінґер — обличчя його почервоніло від гордощів — сів за стіл і спрямував зброю на Джека.

— Якщо його відсталий друг з’явиться, — сказав Ґарднер, — застрель його.

— Як він може з’явитися? — здивувався Сонні. — Він же в Ящику.

— Не має значення, — відповів Ґарднер. — Він злий, вони злі, це не обговорюється, це аксіома. Якщо з’явиться кретин, застрель обох.

Він покопирсався в ключах, що висіли на кільці, і вибрав потрібний.

— Коли почуєте клаксон, — сказав він, відчинив двері і вийшов.

Джек нашорошив вуха, вслухаючись у сирени, але нічого не почув. Двері зачинилися за Сонячним Ґарднером.

17

Час розтягувався. Хвилина здавалася двома, дві — десятьма, чотири — цілою годиною. Троє Ґарднерових «помічників» нагадували хлопчаків у грі «На місці стій». Сонні аж застиг за столом — він жадав цього місця, снив ним. Револьвер було спрямовано Джекові в обличчя. Ворвік стояв біля дверей у коридор. Кейсі сидів у яскраво освітленій буді з навушниками на голові й тупо витріщався на іншу скляну панель, що відмежовувала студію від темної каплички. Він нічого не бачив, тільки слухав.

— Ви, певно, знаєте, що він вас із собою не забере, — порушив гнітючу тишу Джек.

Його здивував власний голос. Упевнений, без страху.

— Заткайся, плюгавчику.

— Не затримуй дихання, поки не почуєш, як гуде клаксон, — відповів Джек, — а то станеш синім-синім.

— Скаже ще хоч слово — Енді, зламай йому ніс, — буркнув Сонні.

— Правильно, — відповів Джек, — зламай мені ніс, Енді, застрель мене, Сонні. Копи вже їдуть. Ґарднер зник, і вони знайдуть вас трьох над трупом у гамівній сорочці. — Він замовк, а тоді додав: — Над трупом у гамівній сорочці зі зламаним носом.

— Удар його, Енді, — сказав Сонні.

Енді Ворвік від дверей підійшов до Джека, що сидів на стільці зі спущеними штанами і трусами та ще й у гамівній сорочці.

Джек повернув обличчя до Ворвіка.

— Правильно, Енді! — сказав він: — Удар мене. Я й не поворухнуся. Чудова мішень.

Енді Ворвік стиснув кулак, замахнувся… і завагався. У його очах відбилася невпевненість. На столі Ґарднера стояв електронний годинник. Очі Джека ковзнули по ньому і повернулися до Ворвіка.

— Минуло чотири хвилини, Енді. Скільки часу треба, щоб вивести машину з гаража? Особливо, коли він поспішає?

Сонні Сінґер підскочив із крісла Сонячного Ґарднера, обійшов стіл і кинувся до Джека. Його вузьке обличчя палало від люті. Пальці стиснулися в кулаки. Ворвік, значно сильніший за Сонні, спинив його. На обличчі Ворвіка відбилася тривога — сильна тривога.

— Зажди.

— Я не хочу цього чути! Я не…

— Чому б тобі не спитати в Кейсі, як далеко сирени? — спитав Джек, і Ворвік ще більше насупився. — Вас надурили, ви хіба цього не знали? Окреслити Вам проблему? Тут дуже паршиво. Він знає це — вже унюхав. Він скинув усе на вас. Зважаючи на звуки зверху…

Сінґер вирвався із рук Ворвіка і ляснув Джека по щоці. Його голова смикнулася вбік і повернулася на місце.

— Усе дуже й дуже погано.

— Замовкни, інакше я тебе вб’ю, — зашипів Сонні.

Цифри на електронному годиннику змінилися.

— Уже п’ять хвилин.

— Сонні… — У Ворвіка на мить перехопило подих. — Давай знімемо з нього цю штуку.

— Ні! — крик Сонні був ображеним, лютим… і вкрай наляканим.

— Ти знаєш, що казав Превелебний, — швидко сказав Ворвік. — Раніше. Коли приїхали люди з телебачення. Ніхто не має бачити гамівних сорочок. Вони не зрозуміють. Вони…

Клац. Увімкнувся інтерком:

— Сонні! Енді! — Голос Кейсі повнився переляком. — Вони близько. Сирени! Що нам робити?

— Розв’яжімо його зараз! — обличчя Ворвіка зблідло, і лише на вилицях горів рум’янець.

— Ще Превелебний Ґарднер сказав…

— Мене не їбе, що там казав Превелебний Ґарднер! — Голос Ворвіка стишився до шепоту. Тепер він озвучував найбільший дитячий страх: — Вони нас упіймають, Сонні! Вони нас упіймають!

147