Талiсман - Страница 144

144

— Дияволи кричать перед тим, як піти, — сказав він. — О так, вони справді кричать. Хіба ні, хлопчики?

— Так, хвала Господу, — сказав Ворвік.

— Ви забили цей цвях, — додав Сонні.

— О так, я це знаю. Дійсно, забив. Я знаю таємниці хлопчиків і дияволів. — Ґарднер хихикнув, а тоді нахилився так, що його обличчя опинилося за якийсь дюйм від Джека. Ядучий аромат одеколону вдарив Джекові в ніс. Яким би жахливим він не був, це все одно краще, ніж запах власної паленої плоті. — Отже, Джеку, як давно ти Мігруєш? Де нігер? Що відомо твоїй матері? Хто тобі розповів? Що розповів тобі нігер? Почнімо з цього.

— Я не знаю, про що ви кажете.

Ґарднер вищирився.

— Хлопчики, — сказав він, — ми ще не змогли осяяти душу цього юнака сонячним світлом. Прив’яжіть його ліву руку і звільніть праву.

Сонячний Ґарднер знову відкинув кришку запальнички й чекав, поки виконають його наказ, злегка погладжуючи великим пальцем коліщатко.

7

Джорд Ірвінсон і Донні Кіґан досі залишалися на кухні.

— Там щось є, — знервовано сказав Джордж.

Донні промовчав. Він закінчив чистити картоплю і грівся біля духовок. Він не знав, що робити. Далі коридором відбувалася Сповідь, і йому хотілося бути там — там безпечно, а тут він дуже і дуже нервувався — але Рудольф їх не відпускав. Краще залишатися на місці.

— Я щось почув, — додав Джордж.

Донні загиготів:

— Гик! Гик! Гик!

— Боже, твій сміх мене доводить до сказу, — скрикнув Джордж. — У мене під матрацом лежить новий випуск «Капітана Америки». Я дам тобі його почитати, якщо визирнеш на вулицю.

Донні похитав головою і знову заіржав, як осел. Джордж поглянув на двері. Звуки. Шкрябання. Ось що це таке. Шкрябання у двері. Схоже на пса, який хоче, аби його впустили. Загублене, бездомне цуценя. От тільки як загублене, бездомне цуценя могло шкрябати зверху дверей семи футів заввишки?

Джордж підійшов до вікна і визирнув надвір. Він не міг нічого розрізнити в мóроці. Ящик був лише темнішою тінню серед тіней. Джордж попрямував до дверей.

8

Джек кричав так голосно і сильно, що подумав, ніби ось-ось надірве горлянку. Тепер до них приєднався ще й Кейсі зі своїм хитким животом, і для них це було добре, бо тільки втрьох Кейсі, Ворвік і Сонні Сінґер могли дати раду руці Джека і тримати її над вогнем.

Коли Ґарднер забрав запальничку цього разу, на руці Джека набряк чорний пухир завбільшки з четвертак.

Ґарднер підвівся, узяв зі столу конверт, підписаний «ДЖЕК ПАРКЕР», і приніс його назад. Дістав гітарний медіатор.

— Що це?

— Медіатор, — ледь вимовив Джек.

Руки страшенно пекли.

— Що це на Територіях?

— Я не знаю, про що ви.

— Що це?

— Кулька. Ви що, сліпий?

— На Територіях це іграшка?

— Я не…

— Люстерко?

— …знаю…

— Дзиґа, що зникає, якщо її розкрутити?

— …про що…

— ЗНАЄШ! ЗНАЄШ, ПЕДРИЛО! ГАДЮЧИЙ ВИПЛОДКУ!

— …кажете.

Ґарднер дав Джекові ляпаса. Дістав срібний долар. Його очі блищали.

— Що це?

— Щаслива монета, яку мені подарувала тітка Гелен.

— Що це на Територіях?

— Коробка «Райс Кріспіс».

Ґарднер підняв запальничку.

— Твій останній шанс, хлопче.

— Вона перетворюється на вібрафон і грає «Скажений ритм».

— Тримайте його правицю, — крикнув Ґарднер.

Джек опирався, але врешті-решт вони випростали його руку.

9

Пироги з індичкою почали підгорати.

Джордж Ірвінсон стояв біля дверей майже п’ять хвилин, намагаючись заспокоїтися і відчинити їх. Більше ніхто не шкрябався.

— Що ж, я покажу тобі, що боятися нема чого, боягузливе курча! — із запалом вигукнув Джордж. — Коли сила твоя в Господі, нема чого боятися!

Із цією рішучою заявою ВІН ВІДЧИНИВ ДВЕРІ. Величезна, заросла шерстю похмура істота стояла на порозі. Її глибокі очниці палахкотіли червоним. Джордж поглядом простежив за лапою, що здійнялася у вітряній осінній пітьмі, а тоді опустилася. У кухонному світлі зблиснули шестидюймові пазурі. Вони відірвали голову Джорджа Ірвінсона від шиї і швиргонули через усю кімнату. Розбризкуючи кров, вона вдарилася об черевики Донні Кіґана. Той реготав, божевільно реготав.

Вовк стрибнув у кухню, приземлившись на всі чотири лапи. Проскочив повз Донні Кіґана і, навіть не глянувши на нього, вилетів у коридор.

10

Вовк! Вовк! Просто тут і зараз!

Так, це голос Вовка звучав у його голові, але він був глибшим, багатшим і більш вольовим, ніж той, який Джек чув. Він розрізав туман болю в голові, як швейцарський ніж.

Джек подумав: «Вовк біжить за Місяцем». Із цією думкою у свідомість прийшли тріумф і смуток.

Сонячний Ґарднер глянув угору, і його очі звузилися. Тієї миті він сам скидався на звіра — звіра, що відчув вітер небезпеки.

— Превелебний? — спитав Сонні. Дихав він важко, а зіниці розширилися до максимуму. «Він насолоджується, — подумав Джек. — Якщо я почну говорити, Сонні розчарується».

— Я щось почув, — сказав Ґарднер. — Кейсі, іди й глянь, що там на кухні та в спільній кімнаті.

— Добре.

Кейсі пішов. Ґарднер знову поглянув на Джека:

— Я скоро збираюся поїхати в Мансі, де хочу, побачивши містера Морґана, негайно повідомити йому певну інформацію. Тож краще поговори зі мною, Джеку. Звільни себе від подальших страждань.

Джек подивився на нього, сподіваючись, що скажені удари серця не відбиваються ні на обличчі, ні в пульсації жили на шиї. Якщо Вовк вирвався з Ящика…

144