Талiсман - Страница 122

122

Сінґер підвівся, і його обличчя набуло барви яскравого осіннього листка. Підліток м’яко поклав кінчики пальців на стіл.

— Спорожніть кишені. Просто зараз.

— Просто тут і зараз, — пробурмотів Вовк, ніби заведений.

— ВИВЕРНІТЬ ЇХ! — заволав Сінґер. — Я ХОЧУ БАЧИТИ ВСЕ!

Баст підступив до Вовка. Превелебний Ґарднер, побачивши, як Френкі Вільямс сів у свою машину, враз опинився біля Джека.

— Ми з’ясували, що особисті речі надто прив’язують наших хлопчиків до минулого, — промуркотів Ґарднер Джекові на вухо. — А це погано. Тож ми вважаємо таку практику дуже ефективним методом.

— ВИВЕРНІТЬ КИШЕНІ! — репетував Сінґер, казячись від люті.

Джек витягнув з кишені випадкові свідчення часу, проведеного в дорозі. Червона носова хусточка дружини Елберта Паламаунтіна, яку вона дала йому, коли побачила, що хлопчик витирає ніс рукавом. Два пакетики сірників, кілька доларів і розсипаний дріб’язок (залишки його грошей — шість доларів і сорок два центи. Ключ від 407-го номера готелю «Сади Альгамбри». Він стиснув пальцями три речі, які мав намір зберегти). — Гадаю, вам потрібен і мій рюкзак.

— Звісно, жалюгідний маленький пердуне, — продекламував Сінґер. — Звісно, ми хочемо твій бридкий рюкзак, але спершу нам потрібне те, що ти намагаєшся заховати. Витягуй — просто зараз.

Джек знехотя дістав з кишені медіатор Спіді, мармурову кульку і великий срібний долар, а тоді поклав їх на носову хусточку.

— Вони просто приносять мені удачу.

Сінґер схопив медіатор.

— Гей, що це? Що це таке?

— Медіатор.

— Ага, точно. — Сінґер повернув його в пальцях, понюхав. Якби він ще й укусив його, то Джек справді дав би наглядачеві в пику. — Медіатор. Ти кажеш правду?

— Його дав мені друг, — відповів Джек, і одразу відчув себе таким самотнім і покинутим, як ніколи за всі довгі тижні подорожі. Він подумав про Сніжка біля торговельного центру, який дивився на нього очима Спіді і який незрозумілим для Джека чином і був Спіді Паркером, чиє прізвище він зараз узяв за своє.

— Закладаюся, він украв його, — сказав Сінґер конкретно ні до кого і кинув медіатор назад на хустинку до монетки і кульки. — А тепер рюкзак.

Коли Джек зняв рюкзак та розгорнув його, Сінґер кілька хвилин понишпорив усередині, і його огида й розчарування зросли. Огиду спричинив стан деяких речей, що лишилися в Джека, а розчарування — відсутність у рюкзаку жодних наркотиків.

Спіді, де ти тепер?

— Нічого нема, — поскаржився Сінґер. — Гадаєте, треба провести обшук з роздяганням?

Ґарднер похитав головою.

— Подивімося, що ми знайдемо в містера Вовка.

Баст підійшов іще ближче. Сінґер сказав:

— Отже?

— У його кишенях нічого нема, — сказав Джек.

— Я хочу бачити кишені ПОРОЖНІМИ! ПОРОЖНІМИ! — волав Сінґер. — ВСЕ НА СТІЛ!

Вовк притиснув підборіддя до грудей і заплющив очі.

— У тебе ж нічого нема в кишенях, правда? — запитав Джек.

Вовк повільно кивнув.

— У нього наркотики! У придурка наркотики! — вищав Сінґер. — Ну ж бо, великий тупий довбню, витягуй усе на стіл. — Він двічі гучно ляснув у долоні. — Овва, Вільямс зовсім не обшукував його! І Феєрчайлд теж! Це неймовірно — вони виглядатимуть, як пара ідіотів!

Баст підсунувся до Вовкового обличчя і злісно пробурчав:

— Якщо ти миттю не вивернеш кишені на стіл, я розквашу тобі носа.

Джек м’яко сказав:

— Зроби це, Вовку.

Вовк застогнав. Тоді він витягнув праву руку з кишені комбінезона. Він нахилився над столом, витягнув руку вперед і розтулив пальці. На шкіряний стіл впали три дерев’яних сірники і два маленьких, відполірованих водою камінці, зернисті й кольорові. Коли він показав ліву руку, ще два гарненьких маленьких камінці викотилися до інших.

— Таблетки! — Сінґер кинувся до них.

— Не будь ідіотом, Сонні, — сказав Ґарднер.

***

— Через тебе я виглядав, як лошара, — сказав Сінґер Джеку тихим, але лютим голосом, коли вони прямували сходами на вищі поверхи. Пошарпаний килим з трояндами застеляв ці сходи. Лише головні кімнати на нижньому поверсі «Священного Дому Сонця» було оздоблено й прибрано, а решта виглядали старими й занедбаними. — Ти пошкодуєш про це, обіцяю — тут ніхто не виставляє Сонні Сінґера козлом. Я фактично керую цим місцем, ви, двоє ідіотів. Господи! — Його палаюче вузьке обличчя опинилося біля Джека. — То був крутий трюк, тупак і його срані камінці. Тобі ще довго доведеться розплачуватися за нього.

— Я не знав, що в нього щось було в кишенях, — відповів Джек.

Сінґер раптом спинився за крок перед Джеком і Вовком. Його очі звузилися; здавалося, що все обличчя миттю зменшилося. Джек зрозумів, що відбудеться, ще за мить до того, як Сінґерова рука боляче ляснула його по щоці.

— Джеку? — прошепотів Вовк.

— Усе гаразд, — відповів Джек.

— Якщо ти завдаєш мені шкоди, я завдам тобі вдвічі гіршої шкоди, — сказав Сінґер Джекові. — Якщо ти ображаєш мене перед Превелебним Ґарднером, я тебе в чотири рази більше ображу. Затямив?

— Ага, — сказав Джек. — Гадаю, затямив. Хіба нам не треба видати якийсь одяг?

Сінґер розвернувся і пішов уперед, а Джек завмер на мить і дивився на напружену спину хлопця, що піднімався сходами. «Ти також, — сказав він сам до себе. — Ти і Озмонд. Одного дня». Тоді він рушив далі, а Вовк побрів за ним. У довгій кімнаті, заставленій коробками, Сінґер нервово дриґався біля дверей, доки високий хлопець із порожнім виразом обличчя і манерами сновиди відшукував на полиці їхній одяг.

122